Принципи економічної конкуренції та актуальні проблеми, що існують у цій сфері.

На сьогодні конкуренція (з лат. concurrere – зіштовхуватися, змагатися) розглядається як боротьба за певний ресурс або благо; суперництво, яке має на меті одержання вигоди (досягнення певного результату). Варто зауважити, що конкуренція існує й в економічній сфері суспільного життя – діяльності суб’єктів господарювання щодо виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт і надання послуг.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція – це змагання між суб’єктами господарювання з метою  здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб’єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб’єкти господарювання мають можливість обирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб’єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Разом з тим, економічна конкуренція не може здійснюватися у довільній формі – вона базується на певних принципах, дотримання яких є обов’язковою умовою для  забезпечення збалансованості ринку попиту і пропозиції, а також захисту прав та інтересів споживачів. Так, до основних принципів (засад) економічної конкуренції належать:

1. Законність – конкурентна діяльність повинна здійснюватися відповідно до встановлених державою правил у формі прав, обов’язків та заборон, які регулюють суспільні відносини у сфері господарювання і визначають міру можливої та необхідної поведінки конкуруючих суб’єктів. Такі правила можуть міститися в законах та підзаконних нормативно-правових актах (постановах Верховної Ради України, указах Президента України, декретах і постановах Кабінету Міністрів України, прийнятих в межах їх повноважень), а також в міжнародних договорах, які відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства (проте лише у разі надання Верховною Радою згоди на їх обов’язковість).

2. Свобода господарської (економічної) діяльності – цей основоположний принцип закріплений в ст. 42 Конституції України та ст. 3 Закону України «Про підприємництво». Так, свобода господарської діяльності є комплексною категорією, що включає в себе:

– право суб’єкта підприємництва починати, здійснювати і припиняти підприємницьку діяльність в будь-якій сфері і формі, що не заборонена законом;

– свободу від примусової та юридично необґрунтованої діяльності як з боку суб’єктів господарювання, так і з боку державних органів;

– право на захист своїх інтересів в ході здійснення господарської діяльності;

– право отримувати, використовувати і передавати достовірну економічну інформацію (з урахуванням обмежень, встановлених законом;

– право оскаржувати рішення і дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб, якщо вони призводять до обмеження свободи та ін.

Разом з тим, надмірна зарегульованість господарських правовідносин та непропорційне втручання органів державної влади у здійснення господарської діяльності є актуальною проблемою, що перешкоджає реалізації даного принципу та забезпеченню економічної конкуренції.

3. Рівність – не допускається встановлення привілеїв щодо окремих видів господарської діяльності та надання пільг вузькому колу суб’єктів господарювання. Водночас, більш вразливі сфери економіки повинні користуватися певними перевагами, оскільки в іншому випадку це може призвести до дестабілізації та занепаду цих галузей господарської діяльності. Досягнення своєрідного «балансу» та створення сприятливих умов для здійснення господарської діяльності є запорукою здорової економічної конкуренції та розвитку економіки держави.

Водночас, забезпечити збалансованість у сфері економічної конкуренції дуже важко: постійні зміни в галузі економіки та стрімкий розвиток суспільних відносин потребують швидкого реагування та негайного впровадження відповідних економіко-правових механізмів.

4. Добросовісність – при реалізації своїх прав та виконанні юридичних обов’язків суб’єкти господарювання повинні діяти чесно та сумлінно: забороняється неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання, створення перешкод іншим суб’єктам господарювання у процесі конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання інформації, що становить комерційну таємницю.

Особливої уваги в цьому контексті заслуговує заборона зловживання правом, що полягає у заподіянні шкоди третім особам, хоча й у спосіб, який передбачений та дозволений законом. Іноді такі порушення дуже важко виявити (а тим паче належним чином відреагувати на них), що призводить до несприятливих наслідків у сфері економічної конкуренції.

5. Державне регулювання господарських відносин у сфері економічної конкуренції – держава гарантує збереження і зміцнення конкурентних основ ринку, обмеження і припинення монополізму в будь-яких його протиправних проявах. З метою забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель в Україні діє спеціальний орган – Антимонопольний комітет.

На жаль, протягом останніх років в діяльності АКУ можна спостерігати наступні недоліки: недостатня відкритість результатів діяльності органу; необ’єктивність боротьби із причинами та негативними наслідками монополізованості ринків України; недостатнє фінансове та кадрове забезпечення; нечіткі критерії оцінки порушень та встановлення штрафів; недостатня оперативність діяльності та ін. Все це свідчить про недостатню ефективність цього органу та його неспроможність вирішувати існуючі проблеми у сфері економічної конкуренції.

6. Юридична відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції – до суб’єктів господарювання, які порушують встановлені законом приписи може застосуватися юридична відповідальність: накладення штрафів; примусовий поділ суб’єкта господарювання, що займає монопольне становище; відшкодування заподіяної шкоди тощо.

Разом з тим, покарання не завжди слугують ефективним засобом протидії правопорушенням. Часто суб’єкт господарювання готовий відшкодовувати завдану ним шкоду та сплачувати штрафні санкції, але при цьому продовжує здійснювати свою протиправну діяльність, залишаючись монополістом на певному ринку товарів чи послуг. Щодо примусового поділу як способу демонополізації – цей інститут застосовується вкрай рідко. За всю історію свого існування він був реалізований лише один раз (поділ ЗАТ «Донмолпром», яке мало частку на ринку молочної продукції у розмірі 84,6 %).

7. Принцип спеціального регулювання в сфері природних монополій – реалізується в тих сферах господарювання, де існування конкуренції є економічно та соціально недоцільним.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про природні монополії» природна монополія – це стан товарного ринку, при  якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги),  що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Так, до природних монополій належить господарська діяльність щодо транспортування нафти і нафтопродуктів, транспортування природного газу, передача та розподіл електричної енергії, управління повітряним рухом, централізоване водопостачання та водовідведення, захоронення побутових відходів та ін.

 

Звісно, можна виокремити ряд інших засад економічної конкуренції: поєднання публічних та приватних інтересів, економічна обґрунтованість, захист національних товаровиробників  тощо, проте всі вони так чи інакше випливають з перерахованих вище принципів.

Таким чином, принципи економічної конкуренції є основоположними началами, на яких ґрунтується здійснення господарської діяльності, а їх неухильне дотримання є запорукою розвитку та стабілізації економіки України. Незважаючи на існуючі проблеми, економічна конкуренція залишається ефективним механізмом, що забезпечує збалансованість ринку, встановлює об’єктивні умови обороту товарів (робіт, послуг), перешкоджає монополізаційним та протиправним конкурентним процесам, а також встановлює юридичні гарантії захисту прав та інтересів споживачів.